До 2— 5 століття н. е. відносяться рештки монументальних склепистих споруд у Хаурані (Сирія). В ранніх пам'ятниках арабської архітектури позначився вплив елліністично-римської, візантійської і сасанідської традицій, напрмклад палац 4 — 8 століття у Мшатті (Йорданія), мечеть «Купол скелі» (691) в Єрусалимі (Палестина). В 7—10 століттях створюється своєрідний тип колонної мечеті з прямокутним подвір'ям у центрі, оточеним багатонефними залами і галереями зі стрункими аркадами. До цього типу належать Велика мечеть у Дамаску (705), мечеть Амра у Каїрі (642). З 11 —12 століття в арабській архітектурі великого значення набирає орнаментика, що вкриває будівлі зовні і всередині; широко застосовуються стилізовані рослинні, сталактитові, епіграфічні та літерні узори. З 13 століття поширюються куполи як засіб перекриття будівель і важливий елемент архітектурної композиції. На Піренейському півострові в 13— 14 століттях створюються чудові архітектурні споруди т. з. мавританського стилю, в якому арабські форми і декор поєднувалися з окремими західноєвропейськими архітектурними мотивами. Визначними пам'ятниками цього стилю є замок Альгамбра в Гранаді (13—14 століття) і палац Альказар в Севільї (14 століття). Після завоювання арабських держав турками арабська архітектура зазнала впливу візантійського і турецького мистецтва. Наприклад, мечеть Мохаммеда Алі в Каїрі (1824—57).